Правознавство 11-А клас
1. Поняття , предмет, принципи аграрного
права
2. Система аграрного права.
3. Правове становище аграрних підприємств
Питання
для самоконтролю:
1. Який правовий статус тимчасових мешканців?
2. Якщо строк не зазначено в договорі, договір
найму житла вважається укладеним на…
3.
Гуртожиток – це…
4. Які права мешканців гуртожитку?
5. Які обов’язки мешканців гуртожитку?
6. Особливості користування службовими
приміщеннями.
7. Хто має право на першочергове отримання житла
в будинках державного і комунального житлових фондів?
8. Який порядок приватизації житла?
9. Норма приватизації – це…
10. У яких випадках припиняється договір найму
житла?
Завдання
1. Порівняйте
правовий статус піднаймача за договором найму (оренди) житла у державному
житловому фонді і наймача за договором оренди у приватному житловому фонді.
21 квітня 2018 року
М. померла.
Чи набула О.
самостійного права на житло?
Розкрийте зміст
права наймача та членів його сім’ї на приватизацію житла?
Чи є об’єктом
приватизації частина квартири?
1. Які підстави визнання шлюбу недійсним?
2. Яка процедура визнання шлюбу недійсним після
його припинення?
3. Які правові наслідки недійсності шлюбу?
4. Які випадки припинення шлюбу?
5. Як відбувається розірвання шлюбу в судовому
порядку?
6. Фіктивний шлюб – це…
7. Які заходи може вживати суд для примирення
подружжя?
8. Які наслідки припинення шлюбу?
9. Сепарація – це…
Пояснити ситуації (письмово в зошит)
1. 15.07.2011року районним судом було постановлено рішення про розірвання шлюбу між Короленко та Москвіною. В органах РАЦСу Короленко та Москвіна розірвання шлюбу не реєстрували. 15.09.2011 року Короленко помер.
Чи буде М. спадкувати після нього як його дружина? Яке юридичне значення має рішення суду про розірвання шлюбу і реєстрація розірвання шлюбу в органах РАЦСу ?
Коли припинився шлюб в
даному випадку?
Марія, не погодившись з
такою мотиивацією, подала зустрічну заяву про розірвання шлюбу, в якому
причиною припинення шлюбних відносин вказала зловживання Романом алкогольними
напоями.
Яке рішення повинен
прийняти суд?
Чи є така обставина
піставою для розірвання шлюбу? Обгрунтуйте.
Сім’я | Шлюб |
|
|
Терміни та поняття, важливі для засвоєння теми:
• сімейні відносини; • учасники сімейних відносин, • сімейне право; • джерела сімейного права; • Сімейний кодекс України; • структура СКУ; • сім'я; • ознаки сім'ї; • підстави створення сім'ї; • сімейні права та обов'язки; • захист сімейних прав та інтересів.
2. Дайте
визначення поняття права соціального захисту.
3. Охарактеризуйте види соціального забезпечення.
Відносини працівника з роботодавцем складаються по-різному. З одного боку, це залежить від ставлення працівника до роботи, з іншого — від умов праці, рівня його заробітної плати тощо. В одних випадках відносини між працівниками та роботодавцями складаються без конфліктів, однак іноді в їхніх відносинах з’являються проблеми. Тоді й виникають трудові спори.
Трудові спори поділяють на індивідуальні та колективні.
1. Індивідуальні трудові спори
Індивідуальні трудові спори — це неврегульовані розбіжності між працівником і власником або уповноваженим ним органом з питань, пов’язаних із застосуванням законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку, інших нормативних актів, а також колективних і трудових договорів.
Предметом індивідуального трудового спору є вимога про поновлення чи визнання трудових прав, передбачених законодавством, колективним чи трудовим договором.
- Висловте припущення, які проблеми найчастіше стають приводом для виникнення індивідуального трудового спору.
У разі виникнення індивідуального трудового спору сторони можуть вирішити його шляхом переговорів, а якщо це не вдалося, звернутися до органу, який уповноважений розглядати такі спори. Такими органами є комісії з трудових спорів і суди. У порядку, передбаченому Кодексом законів про працю, комісії з трудових спорів розглядають спори, що виникають на будь-яких підприємствах — незалежно від відомчої належності, організаційної форми, форми власності тощо. Винятком є лише звільнення з роботи в громадських організаціях, партіях та інших об’єднаннях громадян тих, хто працює на виборних посадах.
Комісії з трудових спорів створюють на підприємствах, де працює понад 15 працівників, а на великих підприємствах — в окремих структурних підрозділах. Обрання здійснюється на загальних зборах трудового колективу. При цьому на підприємствах обов’язковою вимогою є наявність в її складі не менше 50 % робітників. Комісія з трудових спорів є первинним органом розгляду будь-якого трудового спору.
Комісії з трудових спорів розглядають спори щодо застосування установлених норм виробітку та розцінок, умов праці, переведення на іншу роботу, оплати надурочних робіт і роботи в нічний час, надання щорічної відпустки, застосування дисциплінарних стягнень тощо. Для звернення до комісії встановлено граничний строк — 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Однак це обмеження не стосується спорів про виплату заробітної плати — у цьому випадку право на звернення не обмежене будь-яким строком.
Комісія з трудових спорів зобов’язана розглянути трудовий спор у десятиденний строк з дня подання заяви. Засідання комісії з трудових спорів увижається правомірним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Комісія має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи. Комісія з трудових спорів приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.
У разі незгоди з рішенням комісії будь-яка сторона має право в десятиденний строк з дня вручення їй рішення комісії звернутися до суду для його оскарження. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, позови працівників щодо трудових правовідносин можна пред’являти за розміщенням підприємства, установи, організації, а також за місцем проживання позивача. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видання трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Рішення, які прийняті комісією з трудових спорів або районним (міським) судом, підлягають виконанню сторонами. Якщо це рішення не виконують добровільно, зацікавлена сторона має право звернутися по допомогу до виконавчої служби.
Судами розглядаються, зокрема, скарги працівників на незаконне звільнення. У разі визнання звільнення незаконним суд має право прийняти рішення про відновлення працівника на роботі та виплату йому заробітної плати за час вимушеного прогулу — тобто часу, коли він не працював унаслідок незаконного звільнення. Також можлива зміна формулювання причин звільнення. Як правило, з таким проханням звертаються працівники, яких було звільнено за так званими негативними підставами — за прогул, втрату довіри, скоєння аморального вчинку особою, яка виконує виховні функції, тощо. Рішення про відновлення працівника на роботі підлягає негайному виконанню.
2. Колективні трудові спори
Виникнення спорів можливе не лише між окремим працівником і роботодавцем, а й між колективами працівників — на підприємстві, у галузі, навіть у цілому в державі та, відповідно, власником підприємства або їхнім об’єднанням. Колективний трудовий спор може виникнути у зв’язку з розбіжностями щодо встановлення нових або зміни наявних соціально-економічних умов праці, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих їхніх положень, невиконання вимог законодавства про працю.
При цьому колективні трудові спори можуть виникнути на виробничому, галузевому, територіальному та національному рівні.
Закон визначає порядок розгляду й вирішення колективного трудового спору. Установлено декілька стадій цього процесу. Першим етапом є діяльність примирної комісії, яка складається з представників сторін. До роботи комісії можуть залучатися незалежні посередники. Члени комісії намагаються знайти певний компроміс між сторонами. Якщо примирна комісія приймає певне рішення, воно є обов’язковим для обох сторін конфлікту.
Якщо примирна комісія не змогла прийняти рішення, конфлікт розглядає трудовий арбітраж, а у випадку, коли конфлікт пов’язаний з невиконанням колективного договору, угоди або окремих їхніх положень, невиконанням вимог законодавства про працю, арбітраж створюється відразу після виникнення спору — без створення примирної комісії.
Трудовий арбітраж — орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту).
До арбітражу належать однакова кількість представників, призначених кожною стороною, а голову арбітражу призначені сторонами члени арбітражу обирають спільним рішенням. У розгляді спору арбітражем беруть участь представники обох сторін. Розгляд триває не більше 10 днів, але за клопотанням більшості членів арбітражу строк може бути подовжений до 20 днів. Рішення арбітражу приймається більшістю голосів його членів і є обов’язковим для сторін, якщо до початку його роботи вони про це домовилися.
Допомогу у вирішенні колективного трудового спору надає Національна служба посередництва та примирення — спеціальний державний орган, створений Президентом України з метою сприяння поліпшенню трудових відносин і запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), їхнього прогнозування та сприяння своєчасному їхньому вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів). При цьому рішення цієї служби мають рекомендаційний характер для всіх учасників конфлікту.
Однак, на жаль, не завжди всі ці примирні процедури дають бажані наслідки — іноді конфлікт залишається невирішеним. Тоді трудовий колектив, органи, які його представляють, мають право вдаватися до будь-яких передбачених законом заходів для досягнення своєї мети.
- Запропонуйте, які заходи може використати трудовий колектив для вирішення трудового спору.
3. Страйк
Одним із засобів боротьби працівників за свої права протягом багатьох століть залишається страйк.
Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
- Пригадайте, для досягнення якої мети можливе застосування страйку відповідно до Конституції України.
Страйк буде законним лише в тому випадку, коли використано всі інші передбачені законодавством процедури вирішення конфлікту. Закон передбачає порядок прийняття рішення про початок страйку, а також його проведення.
- Ознайомтеся з витягом із Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» і визначте, як приймається рішення про початок страйку та як він організовується.
ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ (КОНФЛІКТІВ)»
Стаття 19. Рішення про оголошення страйку
Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої згідно зі статтею 3 цього Закону представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції (...).
Нікого не може бути примушено до участі або до неучасті в страйку. Орган (особа), який очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніше ніж за сім днів до початку страйку, а в разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві — за п’ятнадцять днів. (...)
Місцеперебування під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою), який керує страйком, за погодженням з власником або уповноваженим ним органом (представником).
Будь-який страйк дуже впливає на нормальну життєдіяльність держави або регіону, де він відбувається. Однак особливо небезпечним є проведення страйку в окремих галузях. Саме тому закон забороняє організацію страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю та здоров’ю людей (наприклад, працівниками «швидкої допомоги» чи пожежної охорони), довкіллю (працівниками атомної електростанції) або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їхніх наслідків. Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного й обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.
Також передбачено, що можлива заборона проведення страйків на строк до одного місяця в разі оголошення надзвичайного стану, у разі оголошення воєнного стану автоматично запроваджується заборона проведення страйків до моменту його відміни.
Крім того, у разі порушення порядку організації страйку або висунення учасниками страйку вимог політичного характеру він може бути визнаний судом незаконним.
Зазначимо, що участь у законному страйку не є порушенням трудової дисципліни, за це не передбачено застосування заходів дисциплінарного впливу, однак час участі в страйку не підлягає оплаті. Водночас за участь у страйку, визнаному незаконним, працівник може бути притягнутим до відповідальності.
4. Заробітна плата
Улаштовуючись на роботу, людина має на меті отримати кошти для свого існування. Тому кожен працівник повинен отримувати заробітну плату.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому еквіваленті, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до Кодексу законів про працю України, рівень заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи й організації. Держава визначає мінімальну заробітну плату, однак максимальна її сума не обмежується.
Мінімальна заробітна плата — це оплата за найпростішу, некваліфіковану працю, нижчою від якої не може бути оплата праці за місяць у разі виконання працівником місячної норми праці.
Крім того, установлюється мінімальна погодинна оплата. Важливо зазначити, що до встановленої державою мінімальної заробітної плати не належать різноманітні доплати, надбавки тощо, наприклад, за роботу в нічний час, за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальну допомогу. Мінімальна заробітна плата є гарантією держави, вона обов’язкова для будь-яких підприємств на території нашої держави незалежно від форми власності, організаційно-правової форми підприємства тощо.
Заробітна плата складається з декількох структурних компонентів.
Головну частину заробітної плати становить основна заробітна плата. Це винагорода, яка встановлюється за виконану працівником роботу й виплачується за виконання визначених норм праці — за певний робочий час, обсяг виконаної роботи тощо.
За досягнення в праці, винахідливість, за особливі умови праці тощо можуть установлюватися різноманітні доплати, надбавки, компенсації. Так, у багатьох галузях господарства передбачаються надбавки за тривалу роботу в галузі, за наявність наукового ступеня, почесних чи спортивних звань, за знання й використання в роботі іноземних мов, за роботу з документами, що містять державну таємницю, тощо. Ці виплати становлять додаткову заробітну плату, іноді — це значна частка заробітної плати працівника.
До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать винагорода за підсумками роботи за рік, премії, компенсаційні й інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства та провадяться понад установлені норми — за рахунок підприємства та відповідно до колективних чи трудових договорів, контрактів.
5. Система оплати праці
Робота, яку виконують працівники, надзвичайно різноманітна. Це необхідно враховувати при організації її оплати. Порівняймо декілька прикладів: токар працює на верстаті, самостійно обробляючи певні деталі; лікар чергує в бригаді «швидкої допомоги»; будівельна бригада виконує ремонт школи.
У першому випадку обсяг зробленого працівником за певний час залежить від нього самого — його вправної роботи, уміння повного мірою використовувати потенціал свого обладнання. Крім того, результати його праці легко обчислити, визначивши кількість виготовлених ним деталей. У цьому випадку застосовується відрядна система оплати праці, тобто оплата залежить від кількості зроблених працівником виробів.
У другому випадку обсяг роботи, виконаної працівником, залежить не від нього: за одне чергування бригада отримає десять викликів, а за інше — жодного. Однак лікар у цьому не винний, отже, йому не можна встановлювати заробітну плату залежно від кількості викликів, які він обслуговує за чергування. Так само не залежить обсяг зробленого від працівника, який працює на конвеєрі, охоронця, пожежника, учителя тощо. У випадках, коли обсяг зробленого не залежить від працівника або ж недоцільно визначати результати за кількісним показником, заробітну плату визначають за відпрацьованим часом. Таку систему оплати називають почасовою.
У третьому випадку замовник навряд чи буде обчислювати кількість робочих операцій будівельника — скільки цвяхів він забив, скільки дірок просвердлив. Водночас, замовник зацікавлений у тому, щоб робота не тривала занадто довго. Тому він може використати так звану акордну систему оплати праці — коли оплата буде здійснюватися не за певну кількість операцій (хоча, звичайно, з врахуванням загального обсягу роботи) і не за відпрацьований час, адже тоді працівники будуть не зацікавлені в швидкому виконанні роботи, а разом за весь заздалегідь визначений обсяг робіт. При цьому, як правило, в акордній системі оплати праці передбачають також певні доплати за дострокове виконання роботи, за високу якість робіт тощо.
Система оплати праці для кожної конкретної роботи й посади визначається колективним і трудовим договором з врахуванням особливостей цієї роботи.
6. Особливості оплати праці в різних ситуаціях
Законодавство передбачає особливості оплати праці в різних ситуаціях. Так, за роботу в надурочний час оплата здійснюється в подвійному еквіваленті. Так само в подвійному еквіваленті здійснюється оплата за роботу у святкові, неробочі та вихідні дні.
Підвищена оплата встановлюється за роботу в нічний час (з 22.00 до 6.00). Підвищення визначається колективним договором, але воно не може бути меншим ніж 20 % за кожну годину, відпрацьовану в нічний час. Іноді виникають ситуації, коли працівник не з власної вини не виконав місячну норму виробітку — не було напівфабрикатів чи матеріалів, траплялися відключення електроенергії тощо. У таких випадках закон передбачає виплату працівникові заробітної плати не менше 2/3 від установленої для нього тарифної ставки.
Кодекс законів про працю передбачає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, установлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. Коли день виплати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
7. Охорона праці
Закон передбачає обов’язок роботодавця створити безпечні й нешкідливі умови праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо виникла ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
Існують виробництва, де повністю уникнути шкідливого впливу неможливо (робота хімічних підприємств, ливарних цехів, з джерелами радіоактивності тощо), іноді доводиться працювати в умовах спеки або холоду. Тому працівникам повинні безплатно видавати спеціальний одяг, взуття, інші засоби індивідуального захисту (респіратори, каски тощо). На деяких роботах працівникам повинні видавати молоко або спеціальне лікувально-профілактичне харчування, установлювати ємності з питною охолодженою водою, надавати додаткові перерви для обігріву тощо. Усі ці заходи мають на меті захистити працівника, максимально зменшити шкідливий вплив на нього.
5. Поясніть поняття «заробітна плата», «мінімальна заробітна плата».
6. Які існують елементи заробітної плати?
7. Які основні системи оплати праці застосовують в Україні?
8. Порівняйте відрядну, почасову й акордну систему оплати праці.
9. Наведіть приклади професій та посад, для яких доцільно використати кожну із зазначених систем оплати праці.
Президент України Володимир Зеленський підписав указ про День єднання.
Про це він сказав під час свого відеозвернення, опублікованого увечері у понеділок, 14 лютого.
“Нам кажуть, що 16 лютого стане днем нападу. Ми зробимо його Днем єднання. Відповідний указ уже підписано. Цього дня ми вивісимо національні прапори, надягнемо синьо-жовті стрічки та покажемо всьому світу нашу єдність. У нас одне велике європейське прагнення. Ми хочемо свободи й готові її виборювати. На нас із неба дивляться 14 тисяч захисників та мирних громадян, загиблих у цій війні. І ми не зрадимо їхню пам’ять”, – заявив глава держави.
“Ми всі хочемо жити щасливо, а щастя любить сильних. Ми ніколи не вміли здаватись і не збираємося цього вчитися. Любіть Україну! Ми спокійні! Ми сильні! Ми разом!”, – додав президент.
З метою посилення консолідації українського суспільства, зміцнення його стійкості в умовах зростання гібридних загроз, інформаційно-пропагандистського, морально-психологічного тиску на суспільну свідомість постановляю:
1. Оголосити 16 лютого 2022 року Днем єднання.
У цей день:
підняти Державний Прапор України на будинках і спорудах в усіх населених пунктах;
виконати о 10.00 Державний Гімн України;
провести закордонним дипломатичним установам України в державах перебування відповідні іміджеві заходи, спрямовані на єднання та підтримку України.
2. Кабінету Міністрів України в одноденний строк затвердити план заходів, передбачивши, зокрема:
забезпечення з 1 березня 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України на 30 відсотків та доведення до 20 відсотків від початку 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та Національної гвардії України;
створення на основі діючих інформаційних ресурсів єдиної інформаційної платформи UАразом для забезпечення щоденного інформування населення про реальний стан безпекової ситуації, заходи, що вживаються для зміцнення обороноздатності держави, а також організацію належної інформаційно-роз’яснювальної роботи про діяльність державних органів з питань забезпечення безпеки громадян;
прискорення створення і функціонування системи територіальної оборони, належного ресурсного забезпечення заходів із підготовки громадян до національного спротиву.
3. Державним органам забезпечити належне їх функціонування, перебування посадових осіб на роботі та виконання ними обов’язків відповідно до складеної присяги, а у разі виявлення порушень застосування в установленому порядку відповідних санкцій.
Мета: дати уявлення про юридичний зміст права на захист, цивільно-правової відповідальності, позовної давності; вчити характеризувати способи захисту цивільних прав, види цивільно-правової відповідальності.
1. Види проваджень у цивільному процесі
Цивільний процес - це сукупність норм цивільного процесуального права, що регулюють порядок розгляду та вирішення цивільних прав.
Цивільний процес має універсальний характер і забезпечує захист прав та охоронюваних інтересів незалежно від їхньої галузевої приналежності й характеру предмета судової діяльності.
Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України)
Ст. 2. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.
Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду. Ці справи випливають зі спору про право. Спори можуть бути пов’язані як з порушенням суб’єктивного права (коли діями одного учасника або в результаті його дій зменшуються чиї-небудь блага - майнові, особисті), так і з його оспорюванням (коли в результаті поведінки учасника спору стає неясним зміст правовідношення, а також взаємні права і обов’язки).
Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявність юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб’єктивних прав. У порядку окремого провадження розглядають справи, у яких відсутній спір про право, а постає питання саме про встановлення юридичного факту.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
- усиновлення;
- відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
- передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
- визнання спадщини відумерлою та інші справи.
Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду низки вимог кредитора (стягувана або заявника) до боржника, які базуються на беззаперечних документах. Підставами відкриття наказного провадження є такі види юридичних актів:
- вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому в письмовій формі;
- вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
- вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.
Оскільки наказне провадження є спрощеною формою судочинства, то в судовому наказі має бути лише дві частини: вступна та резолютивна. Судовий наказ є одночасно виконавчим документом і не вимагає видачі виконавчого листа.
2. Розгляд цивільних справ третейськими судами
Питання організації та діяльності третейських судів регламентуються Законами України «Про третейські суди», «Про міжнародний комерційний арбітраж», ЦПК України, Господарським процесуальним кодексом України, а також іншими нормативними актами.
Третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням зацікавлених фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, установленому законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
Мета третейського вирішення цивільних справ - урегулювання правових конфліктів, що виникли, і забезпечення до-
бровільного виконання обов’язків. Розгляд у третейському суді існує як альтернатива судовій формі захисту. Однак вона не протистоїть, а доповнює діяльність судів по розгляду й вирішенню цивільних справ.
До найхарактерніших переваг третейського суду перед державним судом належать такі:
- оперативність і ефективність вирішення спорів, спрощена процедура розгляду, можливість проведення розгляду поза місцем постійного перебування третейського суду, зокрема безпосередньо за місцем перебування сторін спору;
- конфіденційність третейського розгляду й створення умов для збереження комерційної таємниці;
- самооплатність третейського суду, економія засобів сторін, що сперечаються;
- можливість залучення не тільки юристів, але й фахівців зі знанням економіки та технологій фондового ринку як арбітрів та експертів при вирішенні спорів.
Третейські суди в порядку, передбаченому законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних і господарських правовідносин, за винятком справ у спорах:
- про визнання недійсними нормативно-правових актів;
- пов’язаних із державною таємницею;
- що виникають із сімейних правовідносин, крім тих, що виникають зі шлюбних договорів;
- про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
- щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;
- що виникають з трудових відносин;
- інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню винятково судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.
Види третейських судів:
- постійно діючі третейські суди;
- третейські суди для вирішення конкретного спору.
І постійно діючі третейські суди, і третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи. Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням.
3. Позовна заява
Позовна заява - це встановлена законом форма звернення до суду за вирішенням спору про суб’єктивне право. Письмова форма позову дозволяє чітко фіксувати зміст заявлених вимог, їх відповідність закону, час і місце пред’явлення позову, оперативно виявляти і усувати недоліки та погрішності, допущені заявником. Таким чином, форма позовної заяви - одна з діючих гарантій права позивача та відповідача на судовий захист. Позовна заява повинна містити:
- найменування суду, до якого подається заява;
- ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;
- зміст позовних вимог;
- ціну позову щодо вимог майнового характеру;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
- зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
- перелік документів, що додаються до заяви.
Вищенаведені відомості, що підлягають обов’язковому включенню в позовну заяву, можна розділити на кілька груп:
До позовної заяви додаються також документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Недотримання зобов’язальних вимог до форми і змісту позовної заяви перешкоджає початку процесу, оскільки суд не має необхідної інформації для порушення справи.
4. Стадії цивільного процесу
Цивільний процес з будь-якої справи послідовно відбувається у декілька етапів, що називаються стадіями процесу.
Під стадією процесу слід розуміти сукупність ряду процесуальних дій, об’єднаних відповідною процесуальною метою.
Розрізняють такі стадії цивільного судочинства:
Відкриття провадження у справі - це перша ланка в системі процесуальних дій. На цій стадії суддя діє одноосібно. Приймаючи заяву чи скаргу, суддя у день звернення зацікавленої особи повинен прийняти рішення про порушення справи.
Суд приступає до розгляду цивільної справи:
- за заявою особи, що звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу;
- за заявою прокурора;
- за заявою органів державного управління, профспілок, організацій, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій або окремих громадян у випадках, коли за законом вони можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
У справах позовного провадження подаються позовні заяви, у справах, що випливають з адміністративно-правових відносин, і у справах окремого провадження - скарги і заяви.
Іноді звернення до суду допускається лише після того, як сторони зроблять спробу врегулювати виниклі розбіжності між собою.
Підготовка цивільної справи до судового розгляду - це стадія цивільного процесу, що полягає в діяльності її учасників за визначальної ролі судді зі створення умов для розгляду і вирішення спору по суті.
Судовий розгляд - це одна з основних стадій цивільного процесу, у ході якої відбувається розгляд і вирішення справи по суті.
Ці стадії об’єднуються у провадження в суді першої інстанції і визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах.
Іншими, факультативними, стадіями є:
- провадження в апеляційній інстанції;
- провадження в касаційній інстанції;
- провадження у зв’язку з виключними обставинами;
- провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами;
- виконавче провадження.
Наявність зазначених стадій не означає, що будь-яка цивільна справа обов’язково повинна пройти їх усі. Процес може бути завершений на будь-якій факультативній стадії.
5. Учасники цивільного процесу. Представництво в суді
Учасниками цивільного процесу є особи, які беруть участь у справі.
Залежно від характеру юридичного інтересу до результату процесу всіх осіб, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:
Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, закріплені в чинному процесуальному законодавстві. Особи, які беруть участь у справі, мають право:
- знайомитися з матеріалами справи;
- робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи;
- одержувати копії рішень, ухвал;
- брати участь у судових засіданнях;
- подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;
- ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам;
- заявляти клопотання та відводи;
- давати усні та письмові пояснення судові;
- подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
- користуватися правовою допомогою;
- прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами;
- оскаржувати рішення і ухвали суду;
- користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.
Сторонами в цивільному процесі є особи, які беруть участь у справі, спір яких про суб’єктивне право або особистий інтерес, що охороняється законом, суд повинен розглянути та вирішити.
Цивільний процесуальний кодекс України
Ст. 48. Сторони.
- 1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
- 2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Сторони мають рівні процесуальні права та обов’язки. Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті відповідач має право пред’явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
Цивільне процесуальне представництво - це врегульована нормами ЦПК форма надання правової допомоги однією особою (представником) іншій особі (особі, яку представляють) у формі здійснення процесуальних дій представником від імені і в інтересах особи, яку він представляє, у межах отриманих повноважень у зв’язку з розглядом і вирішенням судом цивільної справи.
Іншими учасниками цивільного процесу є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.
Опрацювати лекційний матеріал, написати конспект.
Домашнє завдання.
Виконати у зошиті
Запитання та завдання
Перейдіть за кодом чи посиланнями на чинне законодавство http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran193#n193 та http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/paran6605#n6605 і розв’яжіть ситуацію.
Ситуація. Проаналізуйте ст. 32, 35 Цивільного кодексу України та ст. 81, 242-245 ЦПК України та проведіть у навчальній групі судове засідання з теми «Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності», перед тим заповнивши таблицю:
Правові норми, що підлягають застосуванню при вирішенні справи | Ст. ______ Цивільного кодексу України Ст. ______ ЦПК України |
Підсудність | Заява неповнолітньої особи |
Судові витрати | (заповнюється за ч. 2 ст. 299 ЦПК України) |
Заявник | |
Предмет доказування | (заповнюється після опрацювання статей 32-35 ЦКУ) |
Приблизний перелік необхідних доказів | Наприклад, • рішення органу опіки і піклування про відмову в наданні неповнолітньому повної цивільної дієздатності; • «довідка про працевлаштування |
Розгляд справи | (ст. 299 ЦПК України) |
Рішення суду | (ст. 300 ЦПК України) |
Опрацьований матеріал вислати на електронну пошту ejilova02.03@ i.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий